Державний стандарт життя

У 2014 році держава відмовилася від 15 тисяч ДСТУ, обравши курс на запровадження міжнародних ISO. Через три роки Кабінет міністрів України взагалі скасував обов’язкове застосування національних стандартів, відповідно до Закону «Про стандартизацію», замінюючи їх на європейські. Для промисловості це означало тектонічні зрушення. Тобто вся індустрія повинна перейти на нові норми виробництва, змінити технологічні лінії і вимоги до менеджменту і продукції. Формально стандарти добровільні. Але є одне «але». Ті, хто не готовий  дотримуватися нових умов, можуть розраховувати тільки на внутрішній ринок, іншим же доведеться негайно переобладнати виробництво, вклавши в нього значні кошти.

Даний процес породжує нерівну конкуренцію з боку західних фірм, які діють за стандартами, що нам ще належить запровадити. У свою чергу, впровадження ISO відкриває український ринок для зарубіжних фірм, які не повинні більше орієнтуватися на українські норми і ДСТУ, які були з багатьох питань (в першу чергу, в якості продуктів харчування) набагато жорсткіше ISO.

Такий підхід став ще однією причиною деградації української промисловості. Ситуацію могли б виправити гарантії фінансової підтримки для компенсації втрат від переходу на нові стандарти. Тільки нам ніхто не говорить про те, у скільки обійдеться промисловості перехід на стандарти ISO, IEEE, IEC, IFS, IFRS. Такої цифри просто не існує. ISO – це понад 19 тисяч документів різної спрямованості та обсягу, вивчити які повинна армія фахівців, яких просто не вистачає. Це паперова тяганина, яка охопила вже не одне експортно-орієнтоване підприємство.

В результаті ми отримуємо не євроінтеграцію, а зворотний процес. Західні фірми отримують можливість увійти на наш ринок, а наш бізнес вийти на європейський ринок практично не може. Справа не тільки в грошах, а й у державній політиці, орієнтованій на преференції для світових концернів, які б лобіювали свої інтереси.

Українські версії стандартів типу ДСТУ ISO 9001: 2009 в практиці міжнародної торгівлі є не більше ніж вказівками національним виробникам і не є офіційним документом, визнаним в світі. Український бізнесмен, щоб зробити щось за цим стандартом, часто змушений пристосовувати або продукцію, або процес виробництва відповідно до офіційної, англійської версії документу.

ДСТУ – це не просто стандарти. За великим рахунком, це система забезпечення якості життя і частина соціального договору. Вони ж забезпечують віру людей в те, що держава здатна захистити своїх громадян від небезпечних впливів і свавілля виробників, які прагнуть замінити дорогі, але якісні компоненти товару більш дешевими, але неякісними аналогами. Відмова від ДСТУ означає втрату довіри громадян до держави. Наші виробники, розуміючи значення знаку ДСТУ, досі використовують його в рекламі своєї продукції, розміщуючи цей напис на етикетках. Відомий знак якості працює як рекламний трюк, адже на практиці норм ДСТУ ніхто дотримуватися і не збирається. Якщо уважніше придивитися до етикетки, то всі ці продукти випущені відповідно до ДСТУ або ж взагалі без необхідних стандартів, сертифікатів і не піддавалися системі перевірок. Це просто обман, і такий стан є неприпустимим.

НАШІ РІШЕННЯ:

ISO та ДСТУ повинні існувати одночасно. Стандарти розраховані на різні групи споживачів. Відмовляючись від частини з них, ми втрачаємо ринки збуту, а нам необхідне відродження промисловості, максимальне використання наявних ресурсів.

Забезпечити входження України до International Accreditation Forum. Тільки в цьому випадку особливості України або розробки наших вчених  враховуватимуться в фінальних документах, за чергового коригування стандартів. На сьогоднішній день наша країна і Національне агентство з акредитації України (НААУ) не є членом IAF.

Створити незалежну українську систему якості, що стоїть на засадах захисту життя і здоров’я громадян і є головною турботою держави. Всіляко розширювати національний стандарт із урахуванням сучасного стану технологій і потреб людей, в тому числі з огляду на нові сучасні вимоги до правил будівництва, землекористування та охорони навколишнього середовища.

Запровадити безперервну горизонтальну систему перевірки і сертифікації якості товарів. Домагатися того, щоб держава контролювала на рівні сертифікації весь ланцюжок виробництва продукції.

Повернути кримінальну відповідальність за недотримання ДСТУ. Ввести сувору заборону на реалізацію продукції, що не відповідає національному стандарту.