Медицина для людей з України

Охорона здоров’я в Україні давно вимагала реформування. Кожен громадянин добре знайомий з недоліками системи, яку ми отримали у спадок і яка практично не змінювалася: погане оснащення поліклінік і лікарень, фактично платні послуги при формальній безкоштовності медицини, низька зарплата лікарів і медсестер, відтік хороших фахівців в комерційну медицину і, як наслідок, падіння якості лікування людей. У старій системі практично була відсутня профілактика захворювань. Основні кошти витрачалися на підтримку фонду койко-місць і швидку допомогу, тобто на випадки, коли хвороба зайшла надто далеко. Результатом такого стану справ стали: тривалість життя наших співгромадян на 10-15 років нижча за європейські показники, перевищення смертності над народжуваністю, масова поширеність низки захворювань, наприклад, серцево-судинної системи. Медичне страхування як масова культура в Україні відсутнє.

Однак те, що під виглядом реформи втілюється в життя громадянкою США Уляною Супрун, одразу отримало назву «медичний геноцид». Маючи в цілому правильну ідею збільшення кількості сімейних лікарів та розширення практики амбулаторного лікування, дії МОЗ фактично спрямовані на максимальне скорочення державних витрат на медицину і офіційне переведення її на комерційні рейки.

У МОЗ запевняють, що більшість медичних послуг залишаться безкоштовними для пацієнта, але платними для держави. Наприклад, в законі йдеться, що в лікарні може бути не більше 20% платних послуг від їхньої загальної кількості. Але ось що буде платним, а що безкоштовним, буде вирішувати Верховна Рада, яка з 2019 року щороку переглядатиме цей перелік і відповідно виділятиме гроші з держбюджету на покриття тих чи інших послуг. Все інше повинні будуть оплачувати українці зі своєї кишені.

З подачі Міністерства охорони здоров’я відбувається легалізація всіх існуючих неформальних поборів і платежів. Перш ніж розпитати хворого про причини його візиту до лікаря, йому пропонують ознайомитися з розцінками на послуги – від здачі аналізів до більш серйозних методів дослідження. Рахунок йде на тисячі, десятки тисяч гривень. За нинішніх зарплат у людей медицина вже стала розкішшю. Хоча в Конституції України прямо записано: «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності ». Заборона на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я державної та комунальної форм власності передбачена і нашим законопроектом №4204.

Однак влада не збирається зберігати лікарні в пішохідній доступності для кожного громадянина. Вторинний етап медреформи в 2019-2020 роках передбачає вже створення «госпітальних округів» і багатопрофільних лікарень. Тобто лікарні будуть зводити в одну на район або на кілька районів. У сільській місцевості, де живе третина українців, до найближчої лікарні може бути 50-60 кілометрів, і лікар в село працювати не поїде.

 

ЯК МАЄ БУТИ

По-справжньому ефективною можна вважати тільки ту систему охорони здоров’я, за якої люди менше хворіють і довше живуть. Сьогодення вимагає нової концепції, масштабного обговорення на всіх рівнях – від пересічних пацієнтів і співробітників ФАПів до головлікарів найбільших клінік і вчених від медицини. При створенні цієї концепції ми повинні не просто копіювати досвід інших країн, а й враховувати наші нинішні реалії. На даному етапі наша команда вважає за необхідне виконання низки умов:

  • Гарантувати виконання ст. 49 Конституції України

Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

  • Створити єдиний механізм взаємодії приватної та державної медицини

Гармонійне співіснування медичних закладів різної форми власності працює на одну мету: здоров’я людини. Приватний бізнес виконує важливу соціальну функцію, будучи провідником новітніх методів діагностики і лікування, знімаючи значну частку навантаження з державних клінік, забезпечує другим заробітком лікарів і медсестер держклініки. Однак гарантована Конституцією безкоштовна медицина охоплює величезну кількість людей, які не можуть дозволити собі платити за комерційними ставками. Вона зобов’язана надавати загальнодоступні послуги, екстрену допомогу, консультації. Отже необхідна інтеграція в єдину систему охорони здоров’я країни. Приватні компанії повинні отримати доступ до державних тендерів із закупівлі медичних послуг для населення. Державні медустанови повинні фінансуватися на рівні, який дозволить вирівнювати якість послуг з приватним сектором. Обидві складові доповнюють одна одну, а не виживають кожен сам по собі.

  • Запровадити масову культуру медичного страхування

Система медичного страхування дозволяє тим, хто має можливість придбати страховку, вибирати собі лікаря і отримувати допомогу в будь-якій точці країни. У Верховній Раді зареєстровано низку законопроектів на цю тему, але кінцева модель повинна розширювати можливості громадянина і не ставити його в залежність від наявності або відсутності страховки. Крім того, припускаючи цільовий характер внесків, страхування безпосередньо пов’язане з результатом платного лікування. Отже повинна існувати і бути правильно організованої загальна модель медицини та її фінансування.

  • Побудувати систему охорони здоров’я не навколо пацієнта, за яким будуть «ходити гроші», а навколо здоров’я дитини

Завдання місцевої влади і політиків – створити таке соціальне середовище, де ефективно застосовуватиметься система зниження захворюваності й підвищення рівня здоров’я, починаючи з найменших мешканців. Щоб дитина народилася здоровою, його батьки до зачаття повинні вести здоровий спосіб життя, позбутися  хронічних і латентних інфекцій ще на етапі планування вагітності. До цього повинне стимулювати саме середовище, в якому живуть люди. За статистикою, тільки 20% новонароджених українців можна вважати повністю здоровими. Нічого дивного: до цього призвела в корені неправильна система охорони здоров’я, яка спрямована на нескінченну боротьбу з хворобами, а не на їхню профілактику.

У дитячих садках повинні діяти оздоровчі програми: загартовування, здорове харчування, спорт. Завдання МОЗ – надавати рекомендації, як зробити краще, як зробити так, щоб малюки менше хворіли, щоб хвороби не  переслідували дитину в школі та виші, тільки вже в більш серйозній формі через зростаючі навантаження. МОЗ створює загальні умови для того, щоб вилікувати дитину або зробити їй необхідну операцію, пропонуючи кращі методики, допомогу академічних інститутів і світовий досвід. Необхідно розвивати профілактику і ранню діагностику захворювань, проводити продуману вакцинацію дітей.

  • Розділити функції центральної і місцевої влади

МОЗ не повинне ділити гроші або вирішувати, скільки і яких лікарень, амбулаторій, ФАПів потрібно людям. Завдання міністерства – виробляти принципи державної політики в сфері охорони здоров’я, медичного страхування, профілактики інфекцій. Ліцензувати ліки, намагаючись, щоб вони були краще і дешевше для громадян. Стимулювати науку. Залучати кращий досвід і пропонувати його лікарям. Розробляти систему обміну інформацією всередині країни і навчання медпрацівників. Завдання центрального органу – бачити і запобігати великим проблемам: погані умови праці, туберкульоз, СНІД, інфекційні, онкологічні, серцево-судинні захворювання – ось поле для програм міністерства.

В ідеї широкої децентралізації ми відштовхуємося від того, що всі гроші й всі повноваження (включно ухвалення рішень про кількість лікарень) повинні бути у місцевої влади. Щоб визначити потреби громади в тих чи інших медустановах, необхідно з’ясувати, наскільки здорові мешканці. Створити свою місцеву статистику щодо захворювань, виділити особливості (наприклад, профзахворювання), оцінити рівень фізичної активності людей, рівень народжуваності, порахувати кількість лікарняних ліжок на 1000 осіб, оцінити розвиненість медичної інфраструктури, оснащеність аптек ліками тощо. Все це надасть об’єктивну картину здоров’я в конкретному районі або області.

На місцевому рівні умовний проект «Територія здоров’я» передбачає турботу про кожного мешканця територіальної громади задовго до його народження, протягом усього життя і до глибокої старості. Здійснення профілактики хвороб, діагностування захворювання, що вже виникло, надання необхідної допомоги і вміння вилікувати більшість захворювань – це завдання медицини місцевого рівня. Сучасна територіальна громада в європейських державах з цими завданнями впорується.

Так повинно бути і в Україні.