Кадри для своєї країни

 

Одна з головних проблем вищої освіти в Україні, на наш погляд, полягає у відсутності поєднання ринкового і прогнозно-планового підходів. Абітурієнт може вибирати ті спеціальності, які йому до душі, а виші пропонують можливості для навчання, однак випускники виявляються незатребуваними у власній країні. Завдання ж держави – оцінювати перспективи різних професій і необхідну для них кількість випускників в майбутньому. Готувати кадри для своєї країни.

Друга проблема – застарілі знання і відірваність одержуваних знань від практики. Тому частина лекцій і предметів повинні читати люди, що працюють в професії, а не обмежені стінами аудиторії теоретики. Допомогти в цьому повинна система кластерів, що об’єднує в собі функції науково-дослідного інституту, викладання і виробництва. Подібні системи, в тому числі, може фінансувати бізнес, доручаючи їм рішення конкретних завдань. Він же може надавати кластеру необхідні інвестиції в систему навчання, лабораторії і майданчики, техніку і спеціальну апаратуру.

Держава ж, розміщуючи власне замовлення, має забезпечувати базис, приплив потрібних фахівців, які будуть потрібні суспільству і економіці в найближчому майбутньому. Причому Міністерство освіти, взаємодіючи з іншими профільними міністерствами, зобов’язано враховувати не тільки поточну нестачу професій, а й бачити на 5-7 років вперед, виходячи з прогнозів зростання і розвитку економіки. Тоді перед суспільством ніколи не виникне проблеми існування тисяч незатребуваних юристів чи економістів при нестачі гірських інженерів.

Українській вищій освіті, як і школі, необхідно сформулювати, якою вона повинна стати з урахуванням потреб суспільства і викликів часу. Для цього, в першу чергу, слід припинити обговорення застарілих моделей, створених на рубежі століть. Майбутнє всієї нації не може вирішуватися в стінах тільки одного, нехай і самого компетентного міністерства. В обговоренні шляхів його розвитку повинні брати участь експерти різних напрямків і сфер знання, в тому числі (а, може, і в першу чергу) зарубіжні.

Особливу увагу тут слід приділити кваліфікації викладацького складу, актуальності його знань в сучасній системі наукових знань і цінностей, наукової роботи, а не визнанням минулих заслуг. За світовими стандартами університет з 10 тисячами студентів не зможе бути конкурентоспроможним в рамках міжнародної дослідницької та викладацької діяльності без наявності в ньому щонайменше ста професорів, які працюють на світовому рівні.

З цієї кількості необхідно виключити суто національні інституції, такі як мовознавство, семіотика, народна творчість і культурна спадщина, які хоч і є важливими, але не мають жодного впливу на процеси в рамках конкуренції ВНЗ на міжнародному рівні. Основну увагу варто приділити іноземним мовам, технічним професіям, політології, психології, вивченню логістики, інфраструктурних процесів, що становлять основу для розвитку суспільства.

У світі вже намічається відхід від Болонської системи і пошук нових, більш ефективних форм навчання. Те ж саме має відбуватися в українських реаліях. Необхідно налагоджувати і розширювати горизонтальні зв’язки між українськими та світовими інститутами не тільки в області визнання дипломів, а й обміну досвідом, студентами і професорами, змінюючи стиль викладання і переймаючи те краще, що накопичила європейська і азіатська системи. Такий обмін не тільки підвищить рейтинги ВНЗ, а й приверне іноземних студентів, забезпечить майбутні зв’язки в світовій економіці.

Природно, необхідно стимулювати академічну успішність і наукову діяльность студентів, що відзначено в законопроекті про внесення змін до статті 62 Закону України «Про вищу освіту» (щодо стимулювання академічної успішності та наукової діяльності студентів).

Вищі навчальні заклади повинні змінити підхід до процесу освіти, переставши бачити в ньому виключно систему передачі знань від професора до студента. Студентам необхідні не тільки знання і практичні вміння в їх професії, але комунікаційні навички, досвід організаційної роботи.

Повноцінність підготовки студентів до майбутнього дорослого життя має доповнити розвиток студентського самоврядування. В рамках створеного єдиного педагогічного простору учні отримують можливість впливати на політику своєї Alma Mater на всіх рівнях управління, а викладачі – повноцінний відгук, що дозволяє повніше оцінити потреби студентів і скорегувати та оптимізувати свою політику в багатьох напрямках.

Студентське самоврядування дозволяє розвивати навички лідерства та спілкування, формує частину єдиного інформаційного простору для студентів. Воно допомагає розвивати взаємодію з аналогічними органами студентського самоврядування в зарубіжних країнах, в результаті доповнюючи методики розкриття особистості. Саме в органах місцевого управління знайомляться і спільно працюють, отримуючи необхідний досвід, ті, хто завтра будуть визначати напрямки української політики і бізнесу.

Вивчення іноземних мов в поєднанні з сучасними технологіями дозволяє наростити рівень дистанційної освіти, вивівши його за традиційні рамки навчальних закладів. Доступні всім бажаючим лекції професорів Оксфорда, Кембриджа чи Стенфорда кардинально змінюють рівень викладання предметів і взаємопроникнення знань. З розвитком відкритого суспільства їх зростаюче значення буде надавати все більший вплив на український освітній процес, збільшуючи конкуренцію за деякими спеціальностями для викладацького складу до максимуму.

Уже сьогодні на платформах типу TED доступні лекції сотень професорів кращих університетів світу, загальнодоступні лекції яких охоплюють цикли знань від ядерної фізики до біологічної психології приматів, розширюючи коло потенційних знань для всіх бажаючих.

В рамках же суто українського державотворчого процесу також необхідно розвивати дистанційне навчання, прирівнявши його до інших форм. Звичайно, з обов’язковою наступною здачею іспитів, але на рівних умовах зі студентами-очними і заочними. Такий підхід суттєво розширить можливості навчання для людей з обмеженими можливостями і жителів віддалених місцевостей. До цього процесу необхідно залучати територіальні громади та спеціальні фонди.

У загальну практику викладання, для початку на правах експерименту, можливо введення системи Sillabus, за прикладом американських вищих навчальних закладів. Цей документ, по суті, є договором між викладачем і студентом, який обумовлює опис і цілі курсу, критерії оцінки, політику відвідувань. У ньому також зазначається опис теми і часу проведення лекцій, види підручників і посібників, форма подачі матеріалу.

Студент, підписуючи Sillabus з певним професором, голосує за його лекції, а значить і зарплату. У свою чергу студент отримує право вибору викладачів (за винятком основних, профільних предметів) і можливість доповнювати свої знання в тих областях, які на його погляд необхідні. Допомогу у виборі предметів якраз надають прогнози Міністерства освіти.

При цьому за студентом потрібно залишити право підписувати Sillabus з викладачами інших вузів, у тому числі можливості дистанційного навчання, розширюючи його освітні можливості до всієї країни або навіть за її межі. Головне, щоб викладач і його курс були сертифіковані акредитованим університетом або інститутом.

Окремим напрямком повинно стати поствузовске навчання, що дозволяє тим, у кого є подібне бажання, необхідність і можливість отримати нові знання або професію замість застарілої. Уже в найближчому майбутньому ця проблема стане актуальною у зв’язку з втратою затребуваності безлічі професій, усуненням автоматизацією і новими технологіями. Люди повинні мати можливість перекваліфікуватися, повернувши собі перспективи отримання гідної зарплати, а школа передбачити такий підхід в майбутньому і дати знання, які можуть розширити коло потенційно одержуваних в майбутньому професій.

Така система дає можливість кожному бажаючому здобувати освіту незалежно від місця або території, на якій він знаходиться в даний момент – будь то військова служба або полярна станція, підвищуючи свою кваліфікацію або отримуючи нові знання і навички.

Висновки:

  • Завдання держави в цілому і Міністерства освіти зокрема – зробити вищу освіту актуальною для своєї країни, формуючи прогнози розвитку економіки і перелік затребуваних професій;
  • Українські вища освіта повинна широко вводити нові системи взаємин студента з викладачем, світового досвіду та входити в формат обміну знань з кращими вузами Європи і Азії;
  • Широке впровадження всіх можливостей дистанційного навчання в умовах поширеності інформаційних технологій підніме українську освіту на новий щабель, давши можливість людям отримувати необхідні знання в будь-якому віці;
  • Впровадження в практику світових стандартів, підвищення кваліфікації викладачів і чисельності професорського складу, орієнтація на світові практику і знання не тільки підвищить престиж і якість освіти, а й дозволить вишам на них заробляти.