Слабкий президент та баланс повноважень

Президент України, як функція, довів свою неефективність. Навіть зібравши жорстку вертикаль влади, безпосередньо контролюючи суди, правоохоронні органи, парламент, як робить Порошенко, він не в змозі управляти державою. Тим більше перебуваючи в прямій залежності від іноземних держав.

Навіть за ідеальної ситуації президент виступає подразником, постійно вступаючи в конфлікт із урядом, парламентом і місцевою владою, призначаючи керівників виконавчих органів аж до району. Сама посада президента провокує кожного, хто потрапляє в це крісло, узурпувати владу, нехтуючи Конституцією, перероблюючи закони під себе і зосереджуючись на боротьбі за владу, а не за добробут людей.

Постійне збільшення впливу президента суперечить власне ідеї парламентсько-президентської республіки, закладеній в Основному законі. Згідно з дослідженням політологів з університетів Оксфорда й Дубліна, повноваження президента України значніші, ніж у багатьох інших пострадянських республіках. При цьому вперше в історії незалежної України опозиція у восьмому скликанні Верховної Ради не отримала жодного комітету і фактично позбавлена ​​права законодавчої ініціативи.

Баланс гілок влади та її внутрішній баланс зруйнований, але ефекту це не дало. Стан справ у країні викликає незадоволення у переважної більшості. 70%, згідно з даними соціологів, не задоволені зростанням цін, 67% – невиплатою зарплат і пенсій, 61% – безробіттям, 33%  населення боїться голоду.

Нам потрібно повернути зміст і форми поняття «баланс» у правове поле шляхом внесення змін до Конституції України та її законів.

Повноваження президента мають бути скорочені до представницьких функцій. Прикладом може слугувати державний устрій Німеччини, локомотива європейської економіки, країни з найбільш розвиненою промисловістю на континенті. Президент, залишаючись главою країни, може представляти Україну на міжнародній арені, акредитувати дипломатичних представників, підписувати закони (що є його обов’язком, а не правом вибору), володіти правом помилування ув’язнених.

Нам потрібна працююча процедура імпічменту, що дозволяє суспільству контролювати діяльність лідера країни. Це остаточно унеможливить концентрацію влади в одних руках або її узурпації в разі кризової ситуації, усунувши загрозу абсолютизму в Україні.

Україні потрібен Закон про опозицію, який передав би  традиційні в європейській практиці контрольні функції над силовими відомствами: Генпрокуратурою, податковою, МВС, а також контроль над корупційними діями влади і дотриманням нею базових прав людини в країні – свободи слова і друку, свободи вираження поглядів, дотримання законності тощо.

Всю повноту виконавчої влади в країні має очільник уряду, який в разі війни приймає на себе функції Верховного Головнокомандувача. У мирний час вони покладені на міністра оборони. Вища законодавча влада знаходиться в руках у парламента, що в майбутньому може стати двопалатним, ввівши до складу нижньої палати представників регіонів. Саме регіонам даються всі повноваження, пов’язані з організацією і забезпеченням життя людей. Відповідно має бути збільшено їхній вплив на проведення державної політики.

У столиці повинно залишитися мінімум посадовців, які відповідають за роботу центральних органів влади, зокрема МЗС, Міністерства оборони, силових відомств. Минулого року до Єдиного держреєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, було подано 1 млн 240 тис. декларацій. У 1992 році в Україні налічувалось 70 тис. чиновників. Така армія дармоїдів державі не потрібна. В бюрократичних державах загальнонародною й муніципальною власністю фактично володіє бюрократія, і, навіть обираючи владу, населення обирає тих, хто буде діяти на шкоду та проти інтересів людей. Така система зацікавлена ​​тримати в підпорядкуванні місцеву владу, не допускати реалізації положень Конституції України про незалежність місцевої влади від державної щодо місцевих справ.

Однак повсюдність місцевого самоврядування – європейський спосіб організації влади, який поширюється не тільки на територіальні громади міст, селищ і сіл, а  включає і прилеглу територію. Якщо сто відсотків населення України зможе вирішувати 90% всіх своїх життєвих проблем за допомогою механізмів прямої (або максимально підконтрольної) демократії, то таке управління може з повним правом називатися народовладдям. Причому таким народовладдям, в якому 10% – виборність влади і на 90% – її підзвітність.

При правильній організації роботи підприємств держсектора і природних монополій, які повинні давати прибуток державі, а не приватним структурам, грошей на утримання країни і створення стабілізаційного фонду буде достатньо. Доходи від митниці, видобутку корисних копалин, транзиту газу, портів, атомної енергетики, металургії, хімічної промисловості, ПДВ як загальнодержавного податку здатні забезпечити всі потреби – від фінансування армії до науково-дослідних програм і великих інфраструктурних проектів.

Армія, кордони, зовнішня політика, центральні правоохоронні органи, емісія грошей, монополія на розробку родовищ корисних копалин, глобальні стратегії розвитку, ліквідація надзвичайних ситуацій, загальна організація життя в країні – це функції центральної влади в столиці. Бюджети, податки, муніципальна поліція, судді, школи, дитячі садки, медицина, пам’ятники, музеї – все це справа місцевих громад. 80% зібраних грошей повинні залишатися на місцях.

НАШІ РІШЕННЯ:

  • скорочення повноважень президента до представницьких;
  • ухвалення Закону про імпічмент;
  • ухвалення Закону про опозицію, що має забезпечити баланс в разі отримання контрольних функцій опозиційними політичними силами, і дасть поштовх ефективній боротьбі з корупцією;
  • скорочення кількості посадовців в центрі, отримання максимуму повноважень з організації господарського життя на місцях.