Справедливі тарифи і український газ

В Україні з’явилася величезна кількість сімей, в яких взимку 40% доходів витрачається на комунальні послуги. Ще більше людей вже кілька років рубають дрова в найближчих лісосмугах або мерзнуть протягом зими, розуміючи, що не зможуть заплатити за рахунками. Люди при владі розповідають нам, що ми йдемо в Європу, переходимо на світові ціни, долучаємося до цивілізації, і отримують мільйонні премії за нібито ефективне управління. Нас просять потерпіти, «прикрутити» або взагалі не просять. Але ми не долучаємося до цивілізації. Ми віддаляємося від неї.

Те, що відбувається в Україні з тарифами – вакханалія. Головна причина полягає у вседозволеності олігархічних монополій та їхніх близьких стосунках із владою. Корупція, на якій збудована сучасна політика закупівлі вугілля й газу для потреб енергетики, призвела до того, що за комунальні послуги у відсотках від зарплат наші громадяни платять більше, ніж в Євросоюзі, хоча зарплати у них зовсім не європейські. Поляк в пік сезону віддає 20% своєї зарплати, росіянин – 19%, румун – 16%, білорус – 12%. Мешканці Західної Європи, в яких дійсно високі тарифи, – менше 10% свого окладу.

Нинішнє керівництво НАК «Нафтогаз України» і прем’єр Яценюк розповідали нам в 2014-му, що буде єдина ціна на газ, буде ринок, тобто вибір, у кого купувати газ, а всі нужденні отримають субсидії. Однак сьогодні для потреб населення газ коштує понад 6900 гривень за тисячу кубометрів, а МВФ та «Нафтогаз» наполягають, щоб уряд підвищив ціну до 11 тисяч. Але як виходить ця «ринкова ціна»? На європейській біржі газ коштує 260 доларів, за курсом 26 – 6760 гривень. На цю суму нараховується 20% ПДВ. І ще 36% – транспортування газу, послуги НАК, інші витрати. Однак далеко не весь газ – імпортний.

З року в рік газові ліберали стверджували, що газу власного видобутку вистачає на потреби населення, і «злочинний режим» продає його дорого. Однак прийшовши до влади, забули про власні твердження, тут же «лягли» під МВФ і за чотири роки підняли ціну на газ вдесятеро. Більше того, державний монополіст не приховує, що ще частина газу йде на невідомий «розбаланс» і несанкціонований відбір. Проте, за підсумками 2017-го року, населенню і теплокомуненерго потрібно 15,8 мільярда кубометрів, а Україна видобуває 20 мільярдів кубів власного газу. Тобто газу власного видобутку на всі потреби населення досить!

«Формула Гройсмана», яка призводить до підвищення газу в понад 11 000 гривень – економічна дурість.

Коболєв і Гройсман пропонують вам знову затягнути паски і підвищити тарифи. А ми говоримо: тарифи можна й потрібно знизити майже вдвічі.

Треба вимагати ухвалення справедливої ​​ціни на газ українського видобутку, який повинен постачатися населенню. Цю ціну вкрай просто розрахувати, і ми вже зробили це, подавши законопроект №5290.

У цій ціні всього чотири компоненти:

– витрати на видобуток природного газу. Їх розраховують, виходячи з міжнародних стандартів фінансової звітності та вимог чинного законодавства України;

– витрати на переробку до стану, придатного до використання споживачами;

– витрати на транспортування;

– 10% рентабельності для розвитку газовидобування.

Без податкових накруток, з розумним прибутком український газ для українців має коштувати максимум 3 262 гривні за тисячу кубів. Простіше кажучи, 100 євро. У понад двічі менше за нинішню ціну. Все, що нас змушують переплачувати, йде на красиве життя олігархів і можновладців. Така ціна газу призведе  до двократного зниження тарифів на тепло і гарячу воду і зменшить кількість сімей, які отримують субсидії.

У 2018 році в державному бюджеті закладено 71 млрд гривень на ці виплати. В опалювальному сезоні одержувачами субсидій стали 45% домогосподарств. Якщо ж ціна газу зросте до 11 тисяч, то таких сімей стане вже 70%. Жодна система соціального захисту так не працює. Вона ефективна, коли основна маса допомоги йде 20% найбідніших, найбільш нужденних! Якщо ціну газу знизити вдвічі, на субсидії якраз і буде претендувати ця частина населення.

Те ж саме стосується вугілля для ТЕС, точніше, підсумкової ціни електроенергії, яка виходить із цього носія. Основним його постачальником є ​​Росія, але не виключено, що за ціною біржі в Роттердамі (плюс доставка) нам продають донбаське вугілля, яке через сусідню країну поставляється з непідконтрольних шахт Донбасу. Досить зупинити війну, щоб зруйнувати цю химерну схему і встановити справедливу ціну на власне вугілля.

Але крім ціни енергоносіїв, яка встановлюється на урядовому рівні, нам потрібно розуміти, що люди в усіх куточках України повинні отримувати якісні житлово-комунальні послуги. Чекати, що  чиновники або політики раптом візьмуть і почнуть вас захищати – наївно. Тому потрібно об’єднуватися і захищати себе. Тому що наступний крок, на який піде знахабніла влада – забирати майно за борги. Тарифний опір має стати загальним.

 

До того ж варто збільшити роль місцевої влади і місцевих бюджетів до 65-70% від усіх коштів зведеного бюджету. Керівники на місцях, маючи солідний фінансовий ресурс і піддаючись  ефективному тиску громадянського суспільства, куди краще вирішать проблеми місцевого ЖКГ, ніж далекі посадовці з Києва. На користь цього твердження свідчить і той факт, що основну частину тарифів встановлює Національна комісія з регулювання електроенергетики і комунальних послуг, підконтрольна президенту. А він призначає людей, щоб вони враховували інтереси олігархів-монополістів, а не пересічних громадян.

В результаті постійне зростання тарифів призвело до того, що населення не в змозі їх оплачувати. А це означає, що у комунальних служб не буде грошей навіть на те, щоби підтримувати мережі в працездатному стані. В результаті послуги не надаватимуться навіть тим українцям, які платять: в наших містах не передбачена система децентралізованого опалення. Слідом «ляжуть» і електромережі, оскільки населення повально обігріває свої квартири за допомогою електричних приладів, даючи навантаження, на яке мережі не розраховані. «Реформи» призведуть до того, що велика частина українців буде змушена забути про такі сучасні блага цивілізації, як гаряча вода, опалення та світло. Зберегти гідний рівень надання послуг ЖКГ зможуть тільки великі й заможні міста, точніше окремі райони в них.

Все йде до того, що українські міста будуть розвиватися за латиноамериканською моделлю, де є багаті райони з нормальною інфраструктурою, водою, каналізацією, а є нетрі, де немає нічого, але теж мешкають люди. Допустити подібне стосовно власної країни ми не можемо.

Нам потрібне ефективне та прозоре господарювання в сфері житлово-комунальних послуг. Вона найбільш чутлива для людей, і тому саме в цій сфері у нас так багато нарікань на так звані реформи нинішньої влади. Але вирішити проблеми можна. Необхідно просто бути чесними перед собою і народом.