Вся влада регіонам

У Декларації про регіоналізм в Європі вказано: «згідно з принципами розмежування повноважень між державою і регіонами, функції повинні здійснюватися на рівні, максимально наближеному до громадян», а регіони відіграють вирішальну роль у створенні законодавства в галузі фінансів на державному рівні.

Це – європейська практика. Навіть щодо «Угоди про Асоціацію з ЄС» Україна взяла на себе зобов’язання з підтримки і посилення залучення місцевих та регіональних органів влади до транскордонного та регіонального співробітництва, зокрема в галузях транспорту, енергетики, комунікації, культури, освіти, туризму, охорони здоров’я тощо. Але все це в принципі неможливо без кардинальної зміни відносин між центром і регіонами, і в першу чергу фінансових.

Відповідно до Податкового кодексу, в Україні є загальнодержавні й місцеві податки. Останні зараз дають збори на рівні 21%. Іншими словами, те, що збирає місцева влада – лише п’ята частина загальної скарбниці. Через відсутність фінансування шкіл, лікарень, соціальних об’єктів місцеві керівники їдуть на уклін до Києва.

Для порівняння, в СРСР, зі спадщиною якого нібито бореться влада, 52% ресурсів спрямовувалися до центрального бюджету, і тільки 48% надходило до всіх інших бюджетів країни. Це призвело до кризи і в результаті – розпаду країни. А наше завдання – зберегти свою країну і вивести  її з диктатури олігархічно-бюрократичної системи влади. Кожна територіальна громада в Україні може жити заможно. Потрібна лише чітка програма досягнення гідного життя.

1) Особливий статус – всім регіонам.

Особливий статус Донбасу – єдина можливість повернути його до складу України, оскільки маючи за спиною такого союзника, як Росія, самопроголошені ДНР і ЛНР можуть протистояти решті України нескінченно довго.

Особливий статус передбачає:

  • широкі повноваження місцевого самоврядування;
  • вплив регіону на зміни до Конституції та ухвалення всеукраїнських законів;
  • власні силові органи, перш за все поліцію;
  • самостійну фінансову політику.

Все це, на думку чинної влади, створить небезпечний прецедент і зміцнить відцентрові тенденції. Значить, треба йти на випередження – і надати особливий статус всім регіонам, це вирішить проблему. Управляти змінами, а не протистояти їм, в результаті втративши державність.

Проект широкої децентралізації України багато в чому може наслідувати американську модель, де кожен штат має широкі повноваження на своєму рівні, а федеральний уряд займається глобальними питаннями. Досвід США з управління федеративною державою міг би мати набагато більший ефект, ніж військова або фінансова допомога Україні будь-якого масштабу.

2) Закріпити в Конституції і законах України повноваження, що належать до виключної компетенції регіонів:

  • ухвалення і застосування місцевих нормативно-правових актів, що регулюють всі сфери суспільно-економічного життя регіону (в межах повноважень, наданих Конституцією України, а також повноважень, делегованих регіону центральними органами державної влади);
  • формування і забезпечення діяльності муніципальної поліції, яка несе службу безпосередньо на території регіону і має своїм головним завданням запобігання правопорушенням, спрямованим проти громадян, а також приватних, державних і регіональних підприємств і організацій;
  • видача регіональних ліцензій на здійснення діяльності банків, корпорацій, місцевих ЗМІ при центральному контролі над дотриманням умов отримання ліцензій;
  • розпорядження земельними та іншими природними ресурсами в межах своєї компетенції;
  • регулювання бізнес-проблем всередині регіону, здійснення арбітражу за спірних і конфліктних ситуацій;
  • регулювання цінової й тарифної політики на території регіону;
  • координація діяльності органів місцевого самоврядування тих територіальних громад, які розташовуються в межах регіону;
  • формування місцевих органів влади і регіональних служб;
  • вирішення проблем охорони здоров’я та освіти;
  • виконання всіх інших повноважень, якими згідно з Конституцією не наділена центральна влада.

3) Перейти до чіткого розмежування формування загальнодержавного і місцевих бюджетів.

Чітке законодавче розмежування державних і місцевих податків, за якого ці фінансові потоки не перетинаються і один від одного не залежать – оптимальна схема формування бюджетів. Це відповідає практиці передових демократичних країн.

Отримуючи повністю прибутковий податок з громадян, територіальна громада зацікавлена ​​в зростанні заробітних плат її мешканців і детінізації зарплати.

Податок на багатство, на предмети розкоші й на надлишкову нерухомість повинен повністю залишатися в місцевому бюджеті. Громада може і повинна мати власні прибуткові підприємства в комунальній власності, купувати акції і залучати інвестиції. На рівні територіальної громади економічні процеси контролювати набагато простіше, і рівень збору місцевих податків вище, ніж загальнодержавних.

4) Усунути диспропорції, які склалися через розподіл бюджетних коштів у зв’язку з розподілом населених пунктів за рівнем підпорядкованості (обласного, районного).

Кожна громада повинна мати максимально високий рівень доходів, який дозволяє їй отримувати зібрані податки. Такі доходи можуть бути збільшені за рахунок розширення меж юрисдикції територіальних громад та її органів. Мова про ту територію, якою розпоряджаються посадовці районних і обласних держадміністрацій,  призначені з Києва. Єдині території в державі, які можуть не бути включені до системи повсюдності місцевого самоврядування – це державні біосферні заповідники. Якщо більшу частину платежів з довколишніх населених пунктів (плата за землю та використані природні ресурси і надра) спрямувати до місцевих бюджетів – грошей вистачить на вирішення всіх нагальних проблем. Свій ефект дасть і передача в комунальну власність підприємств життєзабезпечення, що дозволить також регулювати тарифи на комунальні послуги, встановлювати їх залежно від рівня доходів мешканців або з метою стимулювання бізнесу.

5) Створити СЕЗ і території пріоритетного розвитку.

У парламенті зареєстрована ціла низка моїх законопроектів щодо створення спеціальних економічних зон у Закарпатті, Миколаєві, Одесі («Порто-франко»), Трускавці («Курортополіс»), Рені, а також спеціальний режим інвестиційної діяльності в Сумській, Волинській, Чернігівській, Житомирській областях та в м.Харкові. Законопроектами пропонується встановити спеціальний правовий режим, який буде поширюватися на суб’єктів господарювання виключно під час реалізації ними інвестиційних проектів відповідно до укладених договорів (контрактів). Суб’єктам СЕЗ надаються передбачені пільги зі сплати ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, збору до Державного інноваційного фонду та плати за землю. Держава гарантує стабільність встановленого цим Законом правового режиму функціонування СЕЗ на весь термін його дії. Це – додатковий поштовх до економічного розвитку регіонів, в тому числі найслабших.

6) Запровадити інститут місцевих референдумів.

Першим кроком для припинення культурної війни та зміцнення справжньої єдності країни могло б стати визнання мультикультурності України і рівності прав всіх  етносів, що в ній мешкають. Широкі повноваження в культурній політиці, фактично культурна автономія, дозволять згладити внутрішні протиріччя в країні. Концептуально це відповідає офіційній політиці децентралізації, тільки міняє її формат в бік реальних потреб країни.

В Україні раз і назавжди повинна бути унеможливлена ситуація, коли Верховна Рада за вказівкою Інституту національної пам’яті перейменовує міста і села проти волі мешканців, вираженої голосуванням. Встановлення або знесення пам’ятників, святкування або дні скорботи, вибір мови навчання в школі – все це мають вирішувати мешканці територіальної громади на місцевому референдумі. Так само, як і витрачання грошей з місцевого бюджету: на поліклініку, дитячий садок, школу або парк, не питаючи дозволу Києва. Тим більше, що навіть киянам непросто домогтися від влади, щоб та побудувала школу або дитсадок в зоні масового житлового будівництва.

Можливість прибрати із загальнонаціонального порядку культурно-історичні питання усуне конфлікт, найвищою точкою якого стала війна на Донбасі – коли одна ідеологія, отримавши всю повноту влади в країні, порушила існуючий політичний баланс.

7) Люди повинні самі вибирати свою владу, а також суддів, які мають звітувати місцевій громаді.

Підзвітність влади, її постійна залежність від схвалення народу – найважливіший елемент демократії. Офіційні особи зобов’язані інформувати громадян про свої плани і результати діяльності, а громадяни мають право не просто отримувати інформацію, а й вживати заходи щодо тих посадових осіб, чию поведінку вони вважають незадовільною. В тому числі за допомогою центральних контролюючих органів держави.

Висновки:

• Особливий статус мають отримати всі регіони України, а не тільки частина Донбасу.

• Реальна влада, зміцнена фінансовими джерелами, здатна забезпечити потреби і виправдати очікування народу.

• У кожного регіону має бути можливість самостійно розставити пріоритети в економіці, соціальній і культурній сферах, в тому числі через місцеві референдуми.

• Відносини між центром і місцевою владою регулюються на підставі розмежування повноважень, а в подальшому – і через представництво регіонів в нижній палаті парламенту.

• Виборною та підзвітною повинна бути не тільки місцева влада, а й судді. Потрібен механізм усунення їх від посад за ініціативи людей.